###Юрій Вернидуб: Після матчу в Роттердамі вистачало сліз і навіть істерик ###

Не дарма кажуть, що труднощі гуртують. Втрата кількох провідних футболістів, неможливість грати вдома – з огляду на обставини, від луганської "Зорі" цьогоріч особливих успіхів не очікував ніхто. Зрештою, займане "чорно-білими" за підсумками осені п'яте (чи навіть шосте, без урахування результату матчу "Волинь" - "Металіст") місце чимось надзвичайним не виглядає. Позитив для "Зорі" полягає в іншому – в якісній грі, у яскравих матчах в рамках кваліфікації Ліги Європи, у відібраних очках у поєдинках з трьома претендентами на чемпіонство, у запрошенні п'ятьох виконавців до лав національної збірної.

Втім, інтерв'ю наставника луганської команди Юрія Вернидуба для UA-Футболу суто поточною проблематикою не обмежилося. У великому футболі Юрій Миколайович у свої 48 зі 17-ти років, а отже розповісти і згадати він має про що. Житомирський дебют, запорізький досвід, випробовування другою Бундеслігою, гол "Спартаку" і Кубок Росії у складі "Зеніту" - не маючи звички метатися з команди в команду, наш гість залишав вагомий слід всюди, де грав і тренував.

- Юрію Миколайовичу, спілкуючись впродовж цих трьох років про справи сучасної команди з багатьма легендарними в минунулому гравцями "Зорі", дійшов до висновку, що ставлення до вас було ревнивим, що тривалий час вас вважали в Луганську чужаком. Мабуть, непросто працювати під такою критикою?

- Тиск, може, справді існував. Втім, намагався на нього не звертати уваги і не брати усього, що про нас говорять, близько до серця. Людей, котрі підтримували, теж вистачало. Достатньо згадати легендарного тренера Германа Зоніна, котрий про мою роботу завжди відгукувався позитивно. З Германом Семеновичем знайомий ще з часів виступів за "Зеніт". Він мене підтримує добрим словом й понині. А до критики треба ставитися з розумінням. Особливо якщо працюєш не в рідному місті й мусиш доводити, що запросили тебе неспроста. Ввважаю, що за п'ять проведених у Луганську років (два у статусі помічника тренера й три в статусі головного) в колектив мені влитися вдалося. Найголовніше, що відчуваю довіру з боку керівництва – президента Євгена Геллера і генерального директора Сергія Рафаїлова. Важливо, що вірила в мене команда. Точно так само, як вірив у хлопців я.

- По лезу бритви ви ходили доволі довго. Коли відчули, що вкоренилися в "Зорі" всерйоз і надовго?

- Надзвичайно важким вийшов перший рік самостійної роботи. Тоді відбувалося моє становлення в статусі головного тренера. Переконаний, що допустив у цьому відрізку чимало помилок, неправильних вчинків. Але з часом почав відчувати довіру керівників, притерся й усе стало на свої місця.

- "Вернидуб – людина залежна, котра на комплектацію команди не впливає. Якщо він не почне з менеджменту клубу вимагати, то позбудеться своєї посади" - ці слова колишній хавбек "Зорі" Сергій Морозов сказав UA-Футболу після закінчення дебютного для вас у статусі наставника сезону-2012/2013...-

- По-перше, намагаюся не слухати того, що кажуть наші експерти. По-друге, кожен тренер обирає свою лінію поведінки. Не думаю, що наставник, аби досягти результату, обов'язково має вимагати. Щоб вимагати, треба спершу продемонструвати своє вміння і заслужити довіру. Коли є результат, то можна диктувати умови. Хоча я не є прихильником тиску на керівництво при будь-яких розкладах. Вважаю, у нас в клубі між президентом, генеральним директором і головним тренером склалися прекрасні робочі стосунки. Саме атмосфера загальної довіри принесла нам ті результати, яких ми вже досягли.

- Напередодні поточного сезону "Зоря" втратила трьох провідних гравців – Тоні Шуніча, Янніка Болі і Даніло...-

- За таких умов хвилюватиметься будь-який тренер. Не буду лукавити, сумніви і хвилювання на старті відчував. Особливо за умови, що мали дебютувати в єврокубках, де хотілося виглядати достойно. На цих футболістах будувалася гра в обороні та атаці. Та у цей складний момент вагому роль відіграли старожили команди, котрі стали хребтом оновленого колективу й сильно підтримали мене. Та й молоді хлопці, відчувши довіру з мого боку, адаптувалися швидко. Ці складові дозволили нам провести осінь доволі непогано. Як на внутрішній, так і на міжнародній арені.

Звісно, шкодую, що не вдалося потрапити в груповий турнір Ліги Європи. Вже майже були там, але за 40 секунд до завершення зустрічі в Роттердамі пропустили м'яч і далі не пройшли. Втім, свій позитив вбачаю й у цьому. З нашим кадровим потенціалом на два фронти грати важко. Команда молода, в обоймі не настільки багато футболістів, здатних рівноцінно виступати у внутрішньому чемпіонаті й у єврокубках. Тому поразку від "Феєнорда" сприймаю як загартування. Ця невдача згуртувала команду й стала для молодих футболістів поштовхом до того, щоб швидше у Лігу Європи повернутися.

Після Роттердама в чемпіонаті України ми заграли впевненіше. Особливо в матчах із грандами. Разом тим, розгубили очки в тих матчах, в яких повинні були перемагати. Та сталося це ще тоді, коли ми виступали в Лізі Європи. Мова про матчі з "Олімпіком" та "Волинню", які ми програли, пропустивши голи на заключних хвилинах. Та такі поразки теж потрібні. Не дивлячись ні на що, вважаю, що восени ми зробили крок уперед.

- Довго приводили команду до тями після поразки в Роттердамі?

- Психологічний удар був і це однозначно. Осболиво для молодих хлопців. Вистачало сліз і навіть істерик. Але наші гравці молодці, бо виявилися чоловіками з характером. Вони витримали цей удар, який виявився ще дошкульнішим з огляду на поразку через три дні від "Волині". Певним чином нам поталанило, що після того виникла перерва, пов'язана з матчами збірної. У нас з'явився час, щоб відновити моральну рівновагу і стабілізувати фізичний стан. Позитивно на молодих гравців вплинув вихід до плей-офф відбору до чемпіонату Європи нашої молодіжної збірної.

- Один з таких футболістів Руслан Малиновський. Вийшовши на заміну в домашньому матчі проти "Феєнорда", Руслан змінив гру кардинальним чином. З того часу Малиновський став одним з лідерів "Зорі". Вважаєте, то був емоційний поштовх?

- Можливо. Втім, не сказав би, що то був спонтанний сплеск. Руслан непогано проявляв себе ще у минулому чемпіонаті, коли почав стабільно виходити на поле і забивати м'ячі. Відчувалося, що хлопець уже на підході. Розмовляючи з Малиновським ще тоді, я йому говорив, що він повинен ставати лідером команди і для цього у нього є всі необхідні риси. В футбол Руслан грати вміє, у нього дуже світла як для гравця, котрий грає другим нападником чи плеймейкером голова, тому все залежало від бажання. Вважаю, що Малиновський чимало почерпнув від досвідченого Желько Любеновіча. Виходить, усі складові сплелися воєдино й Руслан став провідним гравцем "Зорі".

Малиновський постійно виходить у стартовому складі. Єдине, йому треба працювати над зміцненням фізичних кондицій, щоб сил вистачало на всі 90 хвилин. Руслан навіть ображається, коли змінюю його в районі 60-ї хвилини. Але це ж помітно, що на весь матч його не вистачає. Доки Малиновський свіжий, претензій до нього не маю, але щойно проявляється втома, як починаються помилки. Та певен, якщо Руслан у нас залишиться і пройде повноцінні зимові збори, навесні він має виглядати ще ліпше.

- Любеновіча, мабуть, можна назвати тим "хребтом" команди, який обростав м'язами в ході сезону...-

- Безперечно. Також це Микита Каменюка, Олександр Грицай, Віталій Вернидуб, Джаба Ліпартія й Гриша Ярмаш, котрий грав нечасто, але є обличчям команди і втіленням її духу. Молоді гравці бачать, як Григорій працює на тренуваннях і мають з кого брати приклад.

- Був період, коли Ярмаш помилявся часто. Тоді здавалося, що в умовах гострої конкуренції в команді він не втримається...-

- Вважаю, що такі люди потрібні в будь-якому колективі. Може, Гриші іноді не вистачає швидкості. Але я можу виставити його будь-коли і не хвилюватися за те, що він підведе. Помиляються всі, але Ярмаш входить до когорти тих футболістів, які будуть битися до кінця. І це найважливіше.

- Свою другу молодість у "Зорі" переживає Грицай...-

- Саша – досвідчений футболіст, котрий володіє всіма рисами, які дозволяють бути лідером колективу. Зараз йому на п'яти наступає молодь, скажімо, Максим Малишев. Підсилило команду придбання Принса Сеґбефії. Якщо ж додати, що на місця опорного півоборонця маємо ще Максиа Білого й Ігоря Чайковського, то отримаємо серйозну конкуренцію. І Грицай цю конкуренцію витримує. Виходячи на поле, він свої обов'язки виконує справно. Взагалі, щасливий, що маю футболістів, здатних вплинути на гру команди не лише грою, а й словом. Мікроклімат у колективі створюють саме такі гравці і я їм за це вдячний.

- Каменюка – символ нинішньої "Зорі"?

- Так. Це людина, яка в цій команді довше за всіх, він вихованець цього клубу і цього краю. Вважаю, що поточний сезон – один з найкращих у кар'єрі Микити. Гравець розкривається у нових барвах. Маю мрію: сподіваюся, що тренери нашої збірної звернуть на Каменюку увагу і запросять його до лав національної команди. На мою думку, Микита – один з найкращих правих оборонців українського чемпіонату. Особливо за умови, що він здатен зіграти як справа, так і зліва. Для "Зорі" ж Каменюка – справжній капітан, який веде команду за собою.

- На початку вашої самостійної тренерської діяльності в "Зорі" був у її лавах ще один місцевий гравець з харизмою. Мова про Іллю Галюзу, якого ви вивели зі складу й це викликало нерозуміння зокрема серед фанатів команди...-

- Не дуже хочу повертатися до старих тем. Якщо відверто, то з Галюзою я трохи помилився. Як до футболіста у мене до нього питань немає. А ось стосовно людських рис...- То моя помилка і я її визнаю. Мабуть, цьому гравцеві довірився аж занадто. Знаю, що Ілля зараз непогано виступає в білоруському чемпіонаті. Радий за нього. Бажаю йому побільше здоров'я й поменше травм.

- Одним зі старожилів "Зорі" нині вважається Віталій Вернидуб. Нещодавно він дебютував у складі збірної й цим, мабуть, остаточно присоромив ваших критиків...-

- Як знати. Мені смішно, коли читаю розмаїті відгуки, мовляв, батько розчищає дорогу синові, прибрав того й іншого. Зокрема кажуть, що через Вернидуба-молодшого не залишився в Луганську Женя Лозинський. Але футбольне поле – найліпший показник. А ще – ставлення до тренувань і матчів. На мій погляд, з приходом Вернидуба і Шуніча, котрого зараз замінив Андрій Пилявський, оборона нашої команди стала ціліснішою. При тих футболістах, яких я начебто прибрав через Віталія, ми пропускали по 40 м'ячів за сезон. Собаки гавкають, а караван іде. Хтось заздрить по-доброму, а хтось зі зла. Не варто на це звертати увагу, а робити свою роботу чесно і справедливо.

- Видається, що пара стопперів Пилявський – Вернидуб надійніша за ту, в якій Віталій грав разом із Шунічем. Згодні?

- Шуніч був одним із лідерів команди і коли Тоні пішов, це для нас стало серйозною втратою. Але Пилявський вписався у наш колектив, нашу команду дуже добре. Він нічим не гірший за Шуніча й показово, що Андрія викликали до лав збірної. Це означає, що ми зробили правильний вибір. Не менш важливо й те, що не пересидів у нас Шуніч. Ми своєчасно дали Тоні змогу змінити клуб на сильніший, з його точки зору.

- Сильно додав у грі з переходом до "Зорі" Пилип Будківський. Та після Болі і Даніло це той нападник, який вам потрібен у статусі основного?

- Болі і Будківський – різнопланові форварди. Яннік – креативний, швидкий, технічний нападник. Пилип бере своє працелюбністю, фізичними даними, боротьбою вгорі, хоча не вважаю, що Болі в цьому компоненті сильно поступався. Врахуйте також, що Будківський – молодий. Сподіваюся, з часом він набереться досвіду, стане технічнішим. Наразі ж, враховуючи, що команда виступає рівно, а Пилип восени забив чотири м'ячі, його дії мене влаштовують. Головне, щоб гравець не стояв на місці, прогресував. Усе в руках і ногах Будківського. Він розумний футболіст і розуміє, над чим треба працювати, щоб ставати сильнішим.

- Восени "Зоря" забрала очки в усіх претендентів на чемпіонство. Та якщо чергова перемога над "Дніпром" і нічия з "Динамо" не дивує вже нікого, то звитяга у зустрічі з "Шахтарем" обговорювалася найперше в контексті завершення ери "однокласників"...-

- Думаю, своєю перемогою ми закрили рот багатьом скептикам одночасно. Я й за рік до того говорив, що ми спробуємо знайти ключики до ігрових побудов "гірників". Команда росла і нарешті ми змогли здолати й "Шахтар". Попередні звинувачення були безпідставними й не мали під собою аргументаційної бази. Нині "теорія змов" зруйнована, сподіваюся, остаточно.

- Нинішня "Зоря" чимось нагадує запорізьке "Торпедо" сезону-1994/1995, за яке виступали ви. Запоріжці тоді теж не були грандами, але зіграли внічию з непереможним на той час "Динамо", перемогли "Шахтар" і...- двічі здолали "Дніпро"...-

- Хочете сказати, що дніпрян я навчився обігрувати ще тоді? Обставини так складаються. Двічі обіграли "Дніпро" в минулому сезоні, виграли зараз. Згоден з капітаном суперників Русланом Ротанем, що "Зоря" для них – команда незручна. В минулому сезоні дніпряни перемогли і "Шахтар", і "Динамо", а нам двічі програли. Думаю, на результати наших матчів з "Дніпром" впливають психологічні фактори й, можливо, недостатнє налаштування з боку опонентів. Для нас навпакти "Дніпро" - серйозний подразник. Правильно готуємося й налаштовуємося, тому й перемагаємо.

Найголовніше, не втратити цієї концентрації й впевненості в собі надалі. Ніде гравець не здатен про себе заявити так, як у зустрічах з суперниками рівня "Динамо", "Шахтаря" і "Дніпра". Успішно зігравши у цих поєдинках, футболісти привертають до себе увагу селекціонерів клубів-грандів. Хлопці це розуміють і добросовісно виконують свою роботу.

- Кажете, що "Дніпро" міг на "Зорю" недостатньо налаштуватися? Гадаю, про це можна було говорити торік, але не тепер, коли ви обігруєте дніпрян у четвертому сезоні поспіль...-

- Я припускаю, але знати природу поразок суперників напевне не можу. Ми налаштовуємося, вивчаємо сильні й слабкі сторони гри опонентів. У нас щось виходить, а у дніпрян у цьому процесі трапляються осічки. Нам в останніх матчах з "Дніпром" вдавалося втілити на полі усі передматчеві задумки.

- У Кубку України "Зоря" вийшла до чвертьфіналу, де зустрінеться з "Динамо". Може, є сенс у весняній частині зробити ставку на Кубок? Адже це реальна нагода здобути для клубу перший за часи незалежності трофей...-

- Кубок – це не лише титул, а й найкоротший метод потрапляння в єврокубки. Але хотілося б зайняти високе місце в чемпіонаті. Про це я говорив ще тоді, коли ми грали в Лізі Європи. До всіх турнірів треба ставитися однаково. Де б не грали, потрібно прагнути перемагати в кожному матчі. Якщо почну доводити футболістам, що на цей матч налаштовуватися не варто, бо попереду Кубок, нічого доброго не буде. Звичайно, ми спробуємо у чвертьфіналі обіграти "Динамо". Кияни зараз виглядають справді сильно і займають перше місце заслужено з точки зору якості гри. Попереду зима. Підготуються суперники, підготуємося ми. Думаю, наші поєдинки з "Динамо" будуть цікавими. До початку протистояння шанси вважаю рівними.

- В осінньому матчі чемпіонату "Зоря" у поєдинку з "Динамо" до перемоги була ближчою...-

- Ми й грали на перемогу. Взагалі, з ким би не грали, завжди налаштовую хлопців лише на максимальний результат. Боятися грандів і виходити на поле з думками про нічию сенсу не бачу.

- Які позиції хочете підсилити в зимовому антракті?

- Найперше бажаю підсилити конкуренцію в нападі. В нас на вістрі є лише Будківський і дуже добре, що всю осінню частину він пройшов без травм. Крім того, хочеться мати в обоймі креативного, швидкого форварда. З двома нападниками з різним ігровим стилем мені буде легше маневрувати складом і тактикою залежно від суперників.

- На Луганщині триває війна. Футболісти там не грають і не живуть, але в багатьох у так званій "зоні АТО" залишилися рідні...-

- Тим, хто звідти родом, важче подвійно. У деяких хлопців у Луганську чи Донецьку будинки. Хоча погодьтеся, те, що нині відбувається на сході нашої держави, байдужим не залишає нікого. Хвилюємося і не можемо повноцінно сконцентруватися на футболі. Шкода, що не бачили наших єврокубкових матчів луганські вболівальники. Сподіваємося, що наша держава якнайшвидше заживе мирним життям, а Луганщина й Донеччина залишаться у складі України.

Початок. Другу частину інтерв'ю Юрія Вернидуба, в якій наш співрозмовник згадав про перепетії ігрової і початок тренерської кар'єр, читайте завтра.

***

фото - Анна Барко, Вікторія Сідорова, Олександр Приходько, Марія Кувичко